пʼятницю, 21 березня 2008 р.

«Італійська» нирка в українському тілі


Українка Марія Шпак не поповнила список тих 25-ти тисяч українців, що чекають на трансплантацію нирки у власній країні. Вона стала однією з 2-х тисяч «щасливчиків», яким щороку встигають вчасно зробити операцію. Стала лише тому, що ії мама поїхала до Італії, аби поділитися з донькою власною ниркою.

Український дитсадок

- Ясно, що це було непросто. Я у чеській в'язниці сиділа, як людина без документів. Я працювала хатньою робітницею у фіктивного чоловіка-італійця. Але я знала, яка медицина в нас, і яка в Італії. Не порівняти. І тепер - слава Богу. А якби я не їхала цілеспрямовано закордон, а тут робила – то вони мені вже зробили моїй Машці! В дитсадку!

Так сьогодні розповідає про цю жахливу історію здорова мама здорової доньки. Задля того, щоб врятувати свою Машу, Людмила поїхала до Італії. Цю країну вона обрала, бо сподівалася, що там операцію зроблять, по-перше, вчасно та якісно, а, по-друге – безкоштовно. Бо ж грошей ні на нирку, ні на операцію у громадянки Шпак, - яка живе зі старою мамою, а з чоловіком давно розлучилася, - ніколи б не вистачило. Як тільки мама дізналася, що доньці потрібна трансплантація нирки, вагань не було – вона, звичайно, віддасть свою. А от хто зробить операцію? Задля того Людмила тричі перетнула нелегально кордон і дісталася до Італії. Там домовилася про фіктивний шлюб з італійським чоловіком і тоді змогла викликати Машу до себе, щоб зробити операцію. Операцію дійсно зробили абсолютно безкоштовно. Правда, з однією здоровою ниркою Маша не зможе народити дитину, а ще до кінця життя вона буде пити спеціальний гормон, щоб мамина нирка не відкидалася її організмом. Проте почувається дівчина прекрасно.

А чому ж здорова дитина турботливої мами раптом захворіла на нирки? Якось Маша розбешкетувалася у дитсадочку. І вихователі не придумали кращого покарання, як залишити дитину в туалеті на час денного відпочинку. Маша заснула – просто на цементній підлозі туалету. А невдовзі захворіла на дисплазію нирок – це коли нирки не розвиваються і не можуть нормально функціонувати. З кожним роком стан здоров’я Маші погіршувався.

Трансплантаційні цифри

У всесвітньому рейтингу успішних пересадок органів Україна посідає одне з останніх місць. У списку країн з великою кількістю потребуючих операції з трансплантації – знаходиться на початку. Зараз в країні більше 25 тисяч хворих, що потребують термінової пересадки нирки. Офіційно зареєстрованих – 2,5 тисячі. Саме стільки максимум може скористатися донорською базою і скористатися чужою ниркою. В Україні існують лише три центри – в Києві, Донецьку та Запоріжжі, де спеціалісти можуть проводити операції з пересадки органів. Тому багато українських громадян обирають поїздку за кордон.
Як альтернатива трансплантації нирки - лікування діалізом, але в порівнянні з операцією по пересадці, воно набагато дорожче. Вартість лікування діалізом одного пацієнта в рік – 80 тисяч гривень. В той час як операція трансплантації коштує від 5 до 30 тисяч гривень.
Ціни на «приватні» нирки в Україні коливаються від $5 000 до $50 000, для порівняння – середня ціна «світової» нирки $2500.

Точка зору закону

В Україні є закон «Про трансплантацію», і також існує єдина державна інформаційна система трансплантації. В ній містяться відомості про людей, що мають медичні показання для трансплантації (реципієнтів) та про осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами у разі смерті. Її діяльність забезпечує Координаційний центр трансплантації МОЗ України (КЦТ). Наявність у людини медичних показань для трансплантації встановлює консиліум лікарів відповідного медичного закладу. У разі необхідності операції, дані про цю людину заносяться у єдину державну інформаційну структуру.

Трансплантація органів існує у двох категоріях: перша – від живого донора, друга – від померлого. Якщо людина погоджується стати донором після смерті, її дані вносяться в єдину державну інформаційну структуру. Що відбувається далі – не зрозуміло. У такої людини відсутня помітка в паспорті, у разі нещасного випадку неможливо швидко з’ясувати чи дала ця людина згоду на донорство. Згідно законодавству Росії, після смерті будь-яка людина може вважатися потенційним донором – у разі, якщо за життя вона чи її родичі не висловлювалися прямо проти взяття органів після смерті.

Якщо людина добровільно погоджується стати донором за життя, вона проходить всебічне обстеження, і консиліум лікарів дає згоду на донорство. В додатковому протоколі до Конвенції про права людини, який підписала Україна, зазначено, що донором жива людина може стати тільки в тому разі, якщо не має альтернативних способів лікування чи підходящого органу у померлої людини. Видалення органу не може проводитися, якщо є серйозний ризик для життя чи здоров'я донора (стаття 11, глава 3 закону «Про трансплантацію»). Випадок, коли мати хоче віддати свій орган дитині, але отримує медичну відмову для донорства, законодавчо не регулюється. Це питання лишається на розсуд біоетики.

«Продам орган» у всесвітній мережі

В Інтернеті за темою «трансплантація органів» - своя статистика. Варто набрати в Google «продам орган», і пошукова система поділиться інформацією зі справжньої «чорної» трансплантації. 8 з 10 перших посилань – це дошки об’яв та форуми медичних сайтів, на яких люди торгують чужими органами. 70% повідомлень мають такий вигляд: «Продам почку. Цена - $ 40 000! Полностью здоров. Группа крови (…), возраст (…), вес (…), рост (…). Звонить по тел. (…), е-mail (…), имя контактного лица». Ціна варіюється у межах 20 000 - 100 000 євро.

Найчастіше, це посередники, які в такий спосіб організовують власний бізнес. Повертаючись до українського законодавства: згідно зі статтею 18 закону про трансплантацію, укладання угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється. Те ж саме можна знайти і в додатковому протоколі до Конвенції про права людини в біомедицині стосовно трансплантації органів і тканин людини (п.2 статті 21): оголошення про необхідність або доступність органів чи тканин з метою надання або отримання фінансової вигоди заборонені. Тобто бізнес цей - нелегальний, але чіткої схеми контролю за „чорною” трансплантацією нема.

Песимістична історія

Абдул – чеченець. Він вже 7 років живе в Україні, сподівається отримати громадянство, проте підтримує стосунки з родичами на батьківщині. Він не знає ні статистики щодо трансплантації органів, ні законодавства, ні прав донорів. Його це не цікавить, бо в його країні вони не діють.

- У мене брат пропав без вісті. А потім нам запропонували купити його тіло – федерали. Щоб поховати. І нутрощі в нього були вирізані. І таких випадків багато, постійно. Тіла нашим людям вертають без нутрощів. У нас немає доказів, але ми майже переконані, що їх продають на органи. І нічого з цим зробити не можемо.

Оптимістична історія

«Хлопчик проявив дорослу мужність». З таким заголовком весь світ облетіла новина про безпрецедентне рішення невиліковно хворого 11-річного англійського школяра Метью Говарда. Хлопчик наполягав на тому, щоб батьки офіційно оформили його згоду на використання органів для порятунку дітей. Батьки були вражені самовладанням сина і не стали йому протирічити. «Вчинок Метью ввійде в історію медицини Великобританії», - писали газети. І це правда, адже після невідворотної смерті хлопчика, у нього взяли і пересадили іншим людям серце, нирки, печінку, підшлункову залозу, легені, тонкий кишечник і рогівку ока. І це теж результат просвітницької англійської програми.
Державне піклування

Згідно з українським законодавством, людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Факт смерті потенційного донора встановлюється консиліумом лікарів відповідного медичного закладу. Ці лікарі в подальшому не можуть брати участі у взятті у цього донора органів, у їх трансплантації чи виготовленні біоімплантатів.

Якщо після видалення органу у донора, в даній медичній установі не виявлено реципієнтів з сумісністю до цього органу, співробітники установ зобов’язані одразу повідомити про це координаційний центр трансплантації, який оперативно здійснить пошук реципієнта в межах України. Якщо в межах України немає реципієнта, що біологічно сумісний з органом, координаційний центр повинен передати інформацію про нього відповідним установам країн з якими Україна уклала міжнародні договори. Обмін органами між країнами має здійснюватися лише на умовах рівноцінного обміну.

Держава зобов’язана гарантувати донорові його права. А саме, донор може відмовитися від згоди на операцію в будь-який момент. На випадок смерті, виникнення у донора хвороб чи розладів здоров'я через факт донорства він підлягає обов'язковому державному страхуванню.

Точка зору лікаря

Чи могла Марія Шпак скористатися італійською, або, наприклад, іракською, ниркою, якщо б вона була в наявності? Пояснювала Роза Гуменюк, лікар лабораторії Обласної поліклініки міста Київ:

- Найголовніше при пересадці органів - це тест на сумісність імунологічних показників. Без нього ніяких операцій проводити не можна. Крім того, мають бути проведені інші аналізи крові – як донора, так і реципієнта. Але найважливіший аналіз – це імунологічна сумісність. В будь-якому разі, людина з чужим органом має все життя приймати імунодепресанти, препарати, що пригнічують імунітет. Тому що нормальна реакція організму на чужий білок – це створення антигену. Тобто, люди, яким пересаджують органи, змушені все життя вбивати свій імунітет, щоб їхній організм не боровся з чужим білком. Вік, стать, кліматичні умови, в яких проживали та проживають зараз донор і реципієнт органу, для трансплантації неважливі. Тобто, абсолютно нормально, коли нирка афроамериканця пересаджується, наприклад, українцю чи навпаки. І те, що хворі користуються базами різних країн, насправді, добре, бо людині важливо швидше отримати сумісний орган.

Органів для пересадки в Україні не вистачає. Тому продовжує свій розвиток „чорна” трансплантація. Лікування діалізом у занепаді - Інститут хірургії і трансплантології АМН України має лише 12 місць для пацієнтів, яких врятує гемодіаліз. Поповнення донорської бази повністю залежить від рішення родичів - навіть коли лікарі знаходять потенційний донорський орган, засліплені горем родичі не дають згоди.

Надя Бондаренко, Оля Оксюк, Олеся Блащук, Оля Батюк

1 коментар:

Анонім сказав...

Как говорилось на Seexi.net Я его давно, еще на заре отношений, предостерегала: НИКАКИХ гулянок свадебных, не потерплю! Если захочет устраивать свадьбу - просто развернусь и уйду, хотя очень его люблю.
И вот он сделал мне предложение, я хотела просто взять на работе один день отгула, расписаться тихонько (при чем у нас в загсе расписывают в всякий день, в случае в случае если не планируешь торжественно, в субботу, с шоблой родственничков), а через пару недель (у меня в данный момент как раз важный проект на работе к концу подходит) - поехать сообща в кататься по Испании, как планировали. Девочки, ну чем плохой сценарий?
Он мое отношение к свадьбам-гулянкам-песням-фотографиям прекрасно знает, и, вроде, даже поддерживал изначально. Но как сделал предложение - началось: а как же твои родители? А ты даже лучшую подругу не позовешь? А мои братья? А фотографии? А ты платье не хочешь? НЕТ, НЕ ХОЧУ Я ПЛАТЬЕ!!!!!!!
Надо привести какие-то логические доводы, ПОЧЕМУ я не хочу, так как просто мое нежелание он не принимает. Посоветуйте, а? Я в отчаянии :(