пʼятницю, 12 жовтня 2007 р.

"part of after-tea" from 2006-06-10 враження вилились в типу есе...

…ЗМІ створили стільки міфів, що ми запросто пустили їх в своє повсякденне життя. Навіть не помітили, як абсолютно вигадані речі стали апріорі правильними і необхідними для нас...

Чим займається телебачення? Точніше, чим воно має займатися? Головна місія – наблизити до людини, конкретної „маленької”, великий світ. Де щомиті відбуваються катастрофи та зміни, де мільйони людей одночасно вмирають, народжуються, одружуються та розлучаються, проявляють героїзм або слабкість, закохуються або ненавидять, чекають або діють. Саме всі ці стани багатьох людей передає телебачення. Передає одній людині. Але в цей момент воно не наближає людину до цього великого світу. Навпаки, воно відмежовує її, і створює вигаданий світ.
Світ тих, хто грає у рекламі. Світ людей з рекламних бордів на вулицях – іноді складається враження, що вони про щось розповідають один одному. Світ, в якому Іран випробовує уран, і Косово чекає на автономію, не перетинається з тим світом, де треба купувати картоплю і не забути покласти масло в холодильник. Ще є світ тих, хто приходить на ток-шоу. І окремий світ тих, хто приходить на засідання Ради. Купа паралельних світів. Ніякої уельської фантастики. Абсолютне повсякдення. Гарний варіант для підручника: «теорія реальних світів» та «формування світів».
Екран привчив до споглядання. Півгодини дивитись на одну людину – ведучого. Коли в житті ми так себе поводимо? Ну, може тепер і поводимо, але вже після того, як вплинуло телебачення. Хто живе тільки тим, що в нього під носом та побутовими проблеми? Які до того ж створюються тільки задоволенням першої ланки потреб з піраміди Маслоу. Звичайно, мало розвинена людина, на яку мало хто з нас хоче бути схожий. І багато хто просто не може бути схожий, бо духовний розвиток нещадно вимагає самореалізації та визнання. І тут втручається побічний продукт створення картинки. Картинка має колір та набір обов’язкових до зображення предметів. Так створюються стереотипи.
Синдром хепі-енду або Правило десерту. Природа хепі-енду простіша за гроші – обірвати оповідь на тому моменті, на якому всі більш-менш задоволені. Ефект головного героя. Нам не шкода всіх, хто не „головний”. Нам не цікавий клавішник групи, ми хочемо автограф соліста. Фокуси. Ковдра, випрана особливим порошком, перенесе на Гаваї, кава приведе до хати Діда Мороза, а бобри чистять зуби. Як це в’їлось в наше життя, що ми й не помітили? Просто містифікація. І найцікавіше, що навіть долання цих стереотипів вже давно перетворилося на стереотип.

2 коментарі:

Віка Кріль сказав...

Тішся, що Ти по той бік екрана!)

Ліза сказав...

повністю погоджуюся, на жаль, "дім2", "просте життя" замінило нам наше, спрвжнє і для багатьох це нормальний формат